Рецензия на книгу «Перстень Ганни Барвінок»

Перстень Ганни Барвінок рецензияДві рецензiї на роман Iвана Корсака «Перстень Ганни Барвінок»

Проза, що втіху дарує

Зізнаюся: книга Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок» спонукала мене захопитися художньо-біографічною прозою. Донедавна я читала в основному романи про кохання та пригодницькі. Здебільшого це були твори зарубіжних авторів. Та останнім часом я таки повернулася до української літератури. І саме «Перстень Ганни Барвінок» був однією з тих книг, які мене вразили.

Читаючи роман, мимоволі думаєш: чому ж до нинішнього часу нам так мало відомо про цю жінку і чому автор вирішив присвятити книжку саме Олександрі? Відповідь – на сторінках книги.

Роман створений наче з низки барвистих і колоритних фотографій. На початку твору перед нами постає шляхетна панночка, ще така юна і безмежно щира Олександра Білозерська, сестра Василя та Миколи Білозерських. У свої 15 років познайомилася з Кулішем, який був на 9 років старший за неї. Але її почуттів це не зупинило. Сашенька не піддалася на вмовляння ні матері, ні на оточення Куліша, які намагалося застерегти дівчину від бажання стати на весільний рушник з цим вельми амбітним парубком. Важливі сторінки, на яких ідеться, як Олександра подружилася з Шевченком, пропонувала йому їхати з ними за кордон та навіть віддала йому своє весільне віно.

Не знає людина, що на неї чекає завтра. Автор роману проводить Ганну Барвінок через неймовірно важкі(істотно – не вигадані!) випробування. Саме тут, за кордоном, її застає перший удар. Куліша заарештовують, а Сашенька втрачає дитину. Як непросто перетерпіти біль, яку завдає безжалісна доля. Лікарі ставлять діагноз, який прозвучав як вирок: вона більше не зможе мати дітей. Як важко таке пережити, не зламатись душею, …. Читаючи ці сторінки, невимовний жаль охоплює серце, адже для жінки неможливість народити дитину – це вирок, який може вбити.

Але це був лише перший удар… Хтозна, як би чинила інша жінка якась на місці Ганни Барвінок. Далі вона дізнається про нові захоплення Куліша. Але вона довідується далеко не всю правду, до неї доходять хіба відлуння. Олександра важко хворіє. В той час Куліш міняє свої пасії як рукавички.

Врешті майже усі відвернулися від Куліша, настав період, коли любов повернулася у їхній дім. А Куліш повернувся душею до дружини, нарешті зрозумівши, що той такий далекий, в уяві мальований ідеал, ось тут, поруч. Але на подружжя знову посипалися біди. Згорів хутір, вони сильно збідніли, Куліш опинився майже в ізоляції. Проте Олександра залишалась як завжди поруч.

Саме тоді він починає роботу над «своїм творивом», саме так він називав Ганну Барвінок. Хоча тут я готова посперечатися, бо хіба сам Куліш не є творивом дружини? Адже Олександра поклала власне життя «під ноги» чоловікові, служила йому як могла: переписувала його твори, піднімала власноруч господарку, щоб мати за що друкувати твори чоловіка; вмовила його продовжити роботу над перекладом «Біблії», над яким він працював 25 років, а рукопис згорів; по смерті чоловіка, саме її зусиллями видано найбільше досі зібрання творів письменника.

Автор зумів створити атмосферу співпереживання читача і персонажів твору, і тому, перегортаючи сторінки роману, я «проживала» разом долю Олександри Білозерської-Куліш. Зацікавилася творчістю письменниці, мова творів якої справді божественно прекрасна, сповнена м’якого ліризму, рідкісної образності та філософічності. Після прочитання роману з’явилося невимовне бажання знову повернутися до творів Ганни Барвінок.

Читаючи роман «Перстень Ганни Барвінок», я водночас відкривала для себе вже дещо давню епоху, нові імена, невідомий світ романістики, що має пізнавальне значення. Виявилося, що читати художньо-біографічну прозу – неабияка втіха і задоволення…

Рецензiю на книгу «Перстень Ганни Барвінок» написала Катерина Сидорук.

Наука любити і пробачати

Оце потрапила мені в руки книга «Перстень Ганни Барвінок». Враження — то хвилююча оповідь про жіноче подвижництво, відданість дружини своєму чоловікові істинно на все життя, подвиг сильної жінки, на долю якої випало чимало випробувань, бід, тривог…

Звісно, Пантелеймон Куліш — більше ніж визначна особистість, важко переоцінити вклад його в нашу літературу. Але як не просто витерпіти його характер, досить запальний і різкий, як непросто його гарячковість мудро і терпеливо гамувати люблячій дружині Олександрі.

Впродовж подружнього життя стосунки з Кулішем «тріскалися» і летіли шкереберть, але їх рятувала неймовірна відданість і жертовність. Чимало образ наніс їй чоловік, наніс і смертельну образу: «Безплідна, немов пустеля». А вона його продовжувала кохати…

У Куліша ставали все більш напруженішими стосунки з багатьма колишніми друзями та сподвижниками, при тім числі з Василем Білозерським та Миколою Костомаровим. Тим, до кого Куліш міг прислухатися, був хіба Тарас Шевченко, лише він міг сказати йому усю правду у вічі, не боячись суперечки чи образи. Таке відчуття, що Куліш би й з Шевченком розбив горшки, якби доля дозволила на світі Тарасу Григоровичу трішки довше пожити. Тож до всіх непростих своїх клопотів Олександрі Михайлівні не раз випадала ще й «мирова» роль, аби суперечки з колегами у чоловіка не перетворювалися у пересвари.

Мене вразив цей роман, що прочитався просто на одному подиху. Не встигла й помітити, як перегорнула останню сторінку. Я відкрила постать Пантелеймона Куліша та інших видатних українських особистостей, які ми не вивчаємо на уроках літератури у школі чи на заняттях у коледжах або вишах, чи вивчаємо поспіхом і поверхово. Вражена образом Ганни Барвінок – це жінка, яка вміла поєднати письменницьку працю з веденням господарства, з умінням творити затишну атмосферу сімейну, зберегти душевну чарівність й до сивих літ. Кулішів відвідає Олександр Кониський і напише : «Бачиш тут убожество, нужду, а душею чуєш спокій господарів, найпаче Олександри Михайлівни… Геть більше працює пані Кулішиха біля господарства; більше за свого чоловіка (встає на 2-3 години раніше його)». Вона робила все можливе заради свого чоловіка, якого цінувала й любила все життя, незважаючи на образи. Вона вчить нас умінню пробачати.

Думаючи про майбутніх читачів цього роману, хотіла б сказати, що біографію письменників важливо дізнаватися не з банальних підручників чи Вікіпедії, а варто читати художньо-біографічну прозу, створену за життєвими правдивими джерелами. Прочитавши роман Івана Корсака, ще раз переконуєшся у цьому.

Рецензiю на книгу «Перстень Ганни Барвінок» написала Мирослава Багнюк.

Опубликовать в своем блоге livejournal.com

Tags: , , , , , , ,

ВКонтакте
FaceBook

Один отклик в “Рецензия на книгу «Перстень Ганни Барвінок»”

  1. Mellie
    #

    That’s a skillful answer to a dilffcuit question

Оставить ответ